(ЛЮТИЙ- БЕРЕЗЕНЬ 1943 РОКУ)=========================================
По глибокому снігу, з боями обійшовши Харків із заходу, 81-й гвардійський стрілецький полк 25-ої гвардійської стрілецької дивізії, яким командував полковник Казакевич, 13 лютого 1943 року захопили велику ділянку шосе між Люботином і Коротичем. Тут гвардійці знищили більше 200 ворожих автомашин, кілька танків і близько 100 фашистських солдатів, що втікали з Харкова.
Командир снайперської роти 81-го полку гвардії лейтенант Василь Іванович Голосов у боях за Козачу Лопань, Польову, Пересічне й Люботин винищив понад 60 гітлерівців.
В оборонних боях на Воронезькому напрямку Голосов особисто знищив 422 гітлерівці, з них 70 офіцерів. За час боїв з фашистськими загарбниками протягом літа й осені 1942 року відважний снайпер заслужив велику повагу командування й товаришів. Йому присвоїли звання лейтенанта, він був призначений командиром снайперської роти. Протягом літа 1942 року він підготував 170 відмінних стрільців, які разом з ним і самостійно виходили на «полювання». Учні снайпера винищили кілька тисяч фашистських солдатів і офіцерів.
У боях Василь Іванович був чотири рази поранений, але повертався у стрій і продовжував винищувати фашистських окупантів. У бою в районі Тарановки й Соколово гвардії лейтенант влучними пострілами вбив понад 100 гітлерівців.
За мужність і відвагу в боях з фашистськими загарбниками при звільненні міст Харкова, Люботина, Валок Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 жовтня 1943 року лейтенантові Голосову Василю Івановичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Василь Іванович народився в 1911 році в місті Венева нині Тульської області. Працював на Тульському збройовому заводі, потім - на одному з підприємств Москви. У червні 1941 року добровольцем пішов у Червону Армію й боровся на багатьох фронтах Великої Вітчизняної війни. Після звільнення Харкова відмінний снайпер Герой Радянського Союзу В.І.Голосов брав участь ще в багатьох запеклих боях, пройшов славний бойовий шлях до Румунії. Загинув у боях за місто Ясси (Західна Молдова).
=========================================
Лівофлангові з’єднання 40-ої армії Воронезького фронту, переслідуючи німецько-фашистські війська, 12 лютого 1943 року обійшли Харків з північного заходу й вийшли до шосе в районі сіл Пересічна й Гаврилівка. В авангарді 25-ої гвардійської дивізії наступав 81-й гвардійський стрілецький полк під командуванням полковника Павла Костянтиновича Казакевича.
Стрімко просуваючись уперед, полк до ранку 13 лютого 1943 року захопив шосе на ділянці Люботин – Коротич. Зав’язалися запеклі бої з великими силами фашистів, які відступали з Харкова. Перебуваючи на відкритому шосе, супротивник був скований і не мав місця для маневрування. Гвардійці знищили кілька танків, понад 200 автомашин і близько 100 гітлерівців. Смілива атака наших воїнів на кілька годин затримала колону моторизованої дивізії СС. Підоспілі інші полки 25-ої гвардійської стрілецької дивізії довершили розгром ворожих частин. У цьому бою полковник Казакевич загинув. На бойовому рахунку полку, яким командував П.К.Казакевич, тільки за час наступальних боїв від Воронежа до Харкова було 57 знищених танків, 115 гармат, велика кількість іншої техніки, 5700 убитих фашистських солдатів і офіцерів супротивника.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 червня 1943 року полковнику Павлові Костянтиновичу Казакевичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Павло Костянтинович Казакевич народився в 1905 році. Працював у місті Борисові Мінської області. В 1926 році пішов у Червону Армію й присвятив себе військовій службі. Закінчив училище, потім Військову академію імені М.В.Фрунзе. Велика Вітчизняна війна застала полковника Казакевича П.К. на західному кордоні СРСР. Двічі в районах Мінська й Гомеля з боями він виводив підрозділи з ворожого кільця.
Командир гвардійського полку похований у селі Вільшани на Харківщині.
=======================================
Напружені оборонні бої радянських військ із переважа ючими силами противника, що розгорнулися в лютому 1943 року південніше й західніше Харкова, тривали більше місяця. У ході цих боїв радянські воїни виявили виняткову стійкість і героїзм. Серед частин, які вміло й хоробро обороняли свої позиції, була 106-а танкова бригада. Воїни бригади брали активну участь у звільненні Харкова й потім просунулися з боями до південних кордонів Валківського району.
При звільненні села Огульці радянські танкісти виявили багато трупів радянських людей. Як з’ясувалося, гітлерівські нелюди, відступаючи, виганяли їх, змушували розчищати від снігу дороги й потім розстрілювали. Із глибоким сумом поховали наші воїни загиблих і знову кинулися у бій, щоб відплатити ворогу за його злодіяння.
У бою південніше села Огульці здійснив геройський подвиг навідник гармати молодший сержант Михайло Григорович Єлисєєв.
Ранком 25 лютого 1943 року позиції радянських артилеристів були контр-атаковані фашистськими танками й піхотою. На три гармати протитанкової батареї рушили п’ять ворожих важких танків. Дві наші гармати були підбиті. Багато артилеристів загинули або одержали важкі поранення. Біля єдиної вцілілої гармати залишилися командир молодший сержант Єлисєєв і один боєць. Поранений командир, стікаючи кров’ю, зарядив гармату й вистрілив у головний фашистський танк. З машини вискочили три гітлерівці й кинулися бігти. Тоді він зарядив гармату осколковим снарядом. Постріл наздогнав тих, що тікали.
Розпал бою не слабшав. Фашистські танки продовжували атакувати. Сили залишали артилериста, але він продовжував вести вогонь і підбив ще одну машину. У цей момент приспіла допомога - наші танки. Ще кілька фашистських машин перетворилися в палаючі багаття. Поруч з гарматою розірвалося відразу кілька снарядів. Командир упав, убитий осколками.
За мужність, виявлену в боях з фашистськими загарбниками, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 червня 1943 року молодшому сержанту Єлисєєву Михайлу Григоровичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Михайло Григорович Єлисєєв народився в 1899 році в Мордовії. У роки Радянської влади працював на будівництві міста Волзька. На початку Великої Вітчизняної війни добровольцем пішов на фронт і став артилеристом. На його бойовому рахунку десятки знищених фашистських танків, автомашин, сотні солдатів і офіцерів противника.
На згадку про Героя Радянського Союзу Михайла Єлисєєва жителі Волзька назвали одну з вулиць його ім’ям.
========================================
У ніч на 07 березня 1943 року воїни 303-ої стрілецької дивізії, пройшовши за шість діб по бездоріжжю в заметіль 270 кілометрів, зайняли позиції на західних околицях Люботина й Буд. Тут вони зустріли фашистських загарбників, що рвалися до Харкова. Розгорілися запеклі бої. Одна з рот 849-го стрілецького полку, що займала оборону між роз’їздом Майський і Старим Люботином, потрапила в оточення. Весь командний склад роти загинув у бою. Тоді командування взяв на себе єфрейтор Іван Пилипович Абдулов. Ручними гранатами він знищив 2 ворожих танки. Вогнем з автомата -більше 35 фашистських солдатів. Натхненні його мужністю радянські воїни кинулися в контратаку й прорвали кільце оточення. У цьому бою Абдулов загинув. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 жовтня 1943 року єфрейтору Абдулову Івану Пилиповичу було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Іван Пилипович Абдулов народився в 1922 році в селі Шумиха нині Кемеровської області. Напередодні війни працював трактористом у рідному селі. Добровольцем пішов у ряди Червоної Армії. Слава про подвиги снайпера І.П.Абдулова рознеслася по всьому Воронезькому фронту. Тільки в 1942 році він винищив близько 300 фашистських солдатів і офіцерів. У наступальних боях у січні - лютому 1943 року Абдулов знищив ще 120 гітлерівців. Відважний снайпер навчив багато радянських воїнів мистецтву влучної стрільби.
В 1942 році І.П.Абдулов був нагороджений орденом Червоної Зірки. У лютому 1943 року в бою за станцію Горшечноє він був поранений у рукопашній сутичці, але відмовився евакуюватися в медсанбат. Під запеклим вогнем ворога І.П..Абдулов виніс із поля бою 35 поранених бійців і командирів.
Абдулову Івану Пилиповичу в Люботині, біля кінотеатра «Маяк», встановлений пам’ятний знак.
=========================================
Більше трьох діб фашистські війська безупинно атакували бойові порядки 303-ої стрілецької дивізії на західних окраїнах Старого Люботина. До вечора 11 березня 1943 року гітлерівцям удалося прорватися в центр селища. Радянські воїни рішучою контратакою відкинули загарбників.
Втративши понад 30 танків і близько 200 солдатів, гітлерівці припинили лобові атаки й стали обходити дивізію із правого флангу. Їм вдалося прорватися до селища Коротич і вийти в тил розташування наших військ на території радгоспу «Комунар».
У ніч на 12 березня командир протитанкової гармати Михайло Карнаков одержав наказ установити гармату на шосе Старий Люботин - Коротич: необхідно було прикрити відхід частин дивізії й дати їм можливість закріпитися на новому рубежі. Карнаков дав слово командирові 844-го артилерійського полку за всяку ціну виконати поставлене завдання.
Розрахунок швидко обкопався, підготував запас снарядів. Часу було дуже мало. Незабаром показалася група з 18 ворожих танків.
Гарматний розрахунок, затамувавши подих, чекав команди. Коли головна машина полізла через бугор, артилеристи відкрили вогонь. Снаряд поцілив прямо в днище машини. Так само був підбитий і другий танк. Інші машини пішли в обхід, ведучи вогонь по нашій гарматі. Один за одним падали артилеристи. Біля гармати залишився один Карнаков. На полі бою палали п’ять ворожих машин. Снарядом, що розірвався неподалік від гармати, М.С.Карнакова поранило в ногу. Стікаючи кров’ю, артилерист переповзав від гармати до снарядного ящика, брав снаряд і повз до гармати, заряджав її й стріляв. Так він підбив ще дві ворожі машини.
Гітлерівці вирішили взяти в полон мужнього артилериста, але, коли вони наблизилися до нього, Карнаков протитанковою гранатою підірвав гармату, себе й кілька фашистських солдатів. Герой зі своїм розрахунком більш, ніж на добу, затримав просування ворога до Харкова від Люботина.
За безприкладну мужність, виявлену в боях проти фашистських загарбників, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 серпня 1943 року червоноармійцеві Карнакову Михайлу Севастьяновичу посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу.
Михайло Севастьянович Карнаков народився в 1923 році в селі Помори (нині Топчихинського району Алтайського краю). Учився в початковій школі в селі Зіміно того ж району. Потім працював конюхом у радгоспі. Навесні 1942 року комсомолець Карнаков пішов на фронт.
Земляки Героя поставили йому пам’ятник. У Зімінській школі, де вчився М.С.Карнаков, створений куточок бойової слави, експозиція якого розповідає про подвиг радянського солдата.
=======================================
Мужньо боролися артилеристи 844-го артилерійського полку 303-ої стрілецької дивізії. 8 березня 1943 року близько 16 години вздовж Київської траси в напрямку на Люботин розпочали наступ 30 ворожих танків та батальйон мотопіхоти. Сержант Разінкерував бойовим розрахунком 76 мм гармати. У цьому бою з гарматиСергія Степановича було підбито три танки, знищено кулеметне гніздо (відзначився навідник сержант Фесенко). Але довелося відступити. 9 березня між Коротичем і Люботином із гармати сержанта С.С.Разіна знищено ще 5 танків. Останній танк вдалося зупинити в 30 метрах від позиції артилеристів. Фашисти вирішили покінчити з радянською гарматою. На пряму наводку знищення викотили дві 75мм гармати й почали обстріл позиції, що займали радянські бійці. Сергій Степанович, наказавши підлеглим сховатися в укритті, і, дочекавшись, коли німці вирішать, що гармату знищено, відкрив вогонь. Обидві німецькі гармати були знищені. Та на радянську гармату вже рухалося три німецькі танки. Вони теж були знищені. І знову довелося відступати. 13 березня в бою під Пісочином було знищено ще три фашистські танки. 15 березня сержант Разін разом із товаришами, що лишилися живі, біля поселення Васіщеве потрапили в оточення. Знищивши танк, ще дві німецькі гармати, до півсотні оккупантів, розстрілявши по колоні німецьких авто останні боєприпаси, Сергій Степанович зіштовхнув гармату в річку й вплав (уявіть собі, яка вода в річці в березні) дістався берега, зайнятого радянськими військами. За два тижні боїв із гармати сержанта С.С.Разіна було знищено 15 ворожих танків, 4 польові гармати, близько сотні гітлерівців.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 серпня 1943 року командирові гармати 844-ого артилерійського полку, 303-ої стрілецької дивізії, 3-ої танкової армії Воронезького фронту сержантові Разіну Сергію Степановичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу.
Сергій Степанович Разін народився 6 червня 1906 року в с.Рогачово, Московської області. В іншому довіднику записано, що Сергій Степанович Разін народився в 1906 році в селі Прокудино (нині Коченевського району Новосибірської області). З 1927 по 1930 рік проходив термінову службу в артилерійській частині. Потім працював у радгоспі. На фронті з вересня 1941 року. С.С.Разін воював на Воронезькому напрямку, з боями пройшов шлях до Харкова. Потім був відряджений на курси молодших лейтенантів. Після закінчення курсів призначений командиром вогневого взводу. Герой закінчив війну в Чехословаччині. Після тяжкого поранення С.С.Разіна в 1944 році звільнено в запас.
Після демобілізації С.С.Разін виїхав у Новосибірську область.
З книги В.В.Калинин, Д.Г. Макаренко «Герои подвигов на Харьковщине»
