Після розгрому німецько-фашистських військ під Сталінградом (сучасне місто Волгоград) розгорнулися наступальні операції Радянської Армії на Північному Кавказі й Верхньому Дону (в районі Воронежа). Радянські війська розвивали наступ. У результаті контрнаступу зими 1942/1943 років, крім сталінградської, були розбиті 2-я німецька, 2-я угорська й 8-а італійська армії. Це дозволило Радянському Верховному Головнокомандуванню поставити військам Воронезького, Південно-Західного й Південного фронтів завдання по звільненню України від фашистських загарбників. Виконуючи поставлене завдання, війська Південно-Західного фронту 29 січня 1943 року почали наступ з рубежу Каменка - Сватово ударом військ 6-ої армії на Балаклею й 1-ої гвардійської армії на Червоний Лиман. 2 лютого з рубежу Старий Оскіл - Валуйки перейшли в наступ війська 40-ої, 69-ої і 3-ої танкової армій Воронезького фронту, маючи завдання звільнити північно-східні області України й у першу чергу Харків - великий економічний і стратегічний центр.
З’єднання 40-ої армії, звільнивши до ранку 9 лютого 1943 року Бєлгород, почали обхід Харкова з північного заходу. 14 лютого розпочалися бої за Богодухів, а лівофлангові 183-я й 340-а стрілецькі дивізії 40-ої армії в цей час, звільнивши Дергачі й Малу Данилівку, підійшли до північно-західних околиць Харкова. 227-ий стрілецький полк 183-ої дивізії під командуванням майора Є.Б.Ахсарова зайняв тодішній пригород Харкова - Олексіївку.
Успішно просувалися й з’єднання 69-ої армії. 10 лютого вони звільнили Вовчанськ і вийшли до Сіверського Дінця. Війська 3-ої танкової армії до цього часу зайняли Шиповате, перетнули залізницю Куп’янськ - Бєлгород і підійшли до Печенігів. 6-а армія Південно-Західного фронту звільнила Куп’янськ і вела бої за Ізюм.
До вечора 14 лютого 1943 року 40-а армія, зайнявши Пересічну, підійшла до Харкова із заходу. 25-а гвардійська дивізія цієї армії вийшла до шосе Харків - Полтава й перетнула його в районі Люботина - Коротича, а лівофлангова 100-а стрілецька дивізія 40-ої армії вела бої в передмісті Харкова Помірках. Війська 69-ої армії підійшли до Харкова з північного сходу, атакували Велику Данилівку, Шевченки й Бражники. 3-я танкова армія охопила Харків зі сходу й південного сходу. Її правофлангові з’єднання вели бої за район тракторного заводу, а лівофлангові - 6-ий гвардійський кавалерійський і 15-ий танковий корпуси - вели бої за Мерефу, Ольховатку, Меліховку й Парасковею в Нововодолазькому районі.
Таким чином, радянські війська охопили Харків із трьох сторін і протягом майже трьох діб вели бої безпосередньо за місто. До 12 години 16 лютого 1943 року Харків був повністю очищений від фашистських загарбників.
У ході цих боїв 19 лютого 1943 року було звільнено Люботин. Відразу після звільнення розпочалися роботи по налагодженню довоєнного життя. Та це тривало недовго.
Почалося переслідування гітлерівців на Сумському й Полтавському напрямках. Протягом чотирьох діб радянські війська продовжували переслідування ворога, звільнили Валки, Богодухів і Краснокутськ, підійшли до Полтави й Сум.
Однак подальше просування радянських військ було зупинено. Гітлерівське командування перекинуло на південне крило радянсько-німецького фронту великі резерви із Західної Європи. Із цих резервів була сформована група армій «Південь» у складі 30 дивізій, у тому числі 13 танкових. У цій групі були створені три ударні угруповання: з них одне - у районі Краснограда.
Вранці 20 лютого 1943 року фашистські війська великими силами танків і мотопіхоти за підтримкою великої кількості авіації нанесли потужний контр-удар з району Краснограда по військах 1-ої гвардійської й 6-ої армій Південно-Західного фронту, а також 15-го танкового й 6-го кавалерійського корпусів і двох стрілецьких дивізій 3-ої танкової армії Воронезького фронту. Радянські війська перейшли до оборони.
З 28 лютого почали відступати війська Південно-Західного фронту. Це вплинуло негативно і на стан військ Воронезького фронту. З - 4 березня після оборонних боїв війська Воронезького фронту почали відступ від зайнятого ними рубежу Суми-Лебедин – Опішня - Охоче. Після запеклих оборонних боїв вони 7 березня 1943 р. залишили Валки. В ніч на 7 березня воїни 330 стрілецької дивізії, пройшовши за 6 діб по бездоріжжю в заметіль 270 км, посіли позиції на західних околицях Люботина і Буд. Тут вони зустрілися з ворогом, що рвався до Харкова.
Далеко за межами СРСР став відомий подвиг 25 гвардійців під командуванням лейтенанта Петра Миколайовича Широніна, які обороняли залізничний переїзд біля Таранівки.
Разом з радянськими воїнами відважно боролися з фашистськими загарбниками за село Соколово воїни Першого Окремого чехословацького батальйону під командуванням полковника Людвіка Свободи, який після війни став Президентом Чехословацької Соціалістичної Республіки. Командирові 1-ої роти цього батальйону Отакару Ярошу, першому іноземному громадянинові, за виявлений героїзм у боях зі спільним ворогом було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Безсмертні подвиги у боях за Харківщину взимку 1943 року здійснили багато радянських воїнів і серед них єфрейтор Абдулов, сержант Карнаков, молодший лейтенант Малишев, старший лейтенант Воронцов, полковник Казакевич, посмертно відзначені званням Героя Радянського Союзу.
8 березня1943 року Люботин знову окупували німецькі війська. Почалися масові репресії, відправлення до Німеччини молоді на примусові роботи, арешти, фізичне винищення.
Під тиском переважаючих сил ворога радянські війська 15 березня 1943 року залишили Харків і закріпилися на східному березі Сіверського Дінця.
