Відкриття Харківського університету сприяло розвитку народної освіти на Харківщині. У першій половині ХІХ ст. в губернії розширювалася мережа народних шкіл, збільшувалася кількість учнів початкових шкіл. У 1845 р. в губернії було всього 105 навчальних закладів.

З 1846 р. в Люботині розпочинає діяльність перша народна школа — приходське училище. Воно було відкрите на кошти сільського товариства. До нього могли вступати діти всіх верств тодішнього суспільства, як дівчатка, так і хлопчики, але не менші віком 8 років, а дівчатка — не старше 11 років. За навчання дітей ніякої плати не вводилось, але, незважаючи на це, кількість дітей, що навчалися в школі, була незначною. Учні навчались "Закону Божию по краткому Катехизису и священной истории; чтению по книгам церковной и гражданской печати и чтению рукописей; чистописанию; четырем первым действиям арифметики».[1]

Заняття в училищі розпочиналися по закінченню польових робіт і продовжувались до їх початку в наступному році, тобто не більше 4-5 місяців.

У 1868 р. у цій школі навчалося 113 хлопчиків та дівчаток, працювало три вчителі. Витрати на утримання школи на рік становили 249 крб.[2] У цьому ж році на сході селян слободи було прийняте рішення про утримання школи за рахунок місцевих зборів. Взагалі ж з моменту передачі школи земству у 1864 році кількість учнів зросла у два рази, замість одного почало працювати 3 вчителі.[3]

21 вересня 1869 р. завдяки старанням голови попечительства, купця Чуриліна у Гиївці також була відкрита початкова школа. У перший рік її існування її відвідувало 39 учнів (32 хлопчика та 7 дівчаток), першим вчителем школи був Рубанов.

Перетворення у промисловості, сільському господарстві й торгівлі, певні демократичні зрушення вимагали наявності суспільства професійно підготовлених кадрів робітників та чиновників.

Значні зміни відбулися у шкільній мережі міста. На початку ХХ ст. в Люботині були вже школи 5 типів: земські народні училища, відомчі навчальні заклади (залізничне училище),гімназія, церковно-парафіяльні школи, приватні навчальні заклади. Всього в Люботині та селах, які згодом злилися з містом, у цей період існувало 13 навчальних закладів.

Особливе місце серед них посідала гімназія, створена на громадських засадах інтелігенцією міста. 24 жовтня 1912 р. жителі Люботина звернулися до присутствія у справах про товариства та союзи Харківського губернського правління з проханням зареєструвати «Люботинське товариство освіти». Серед засновників цього товариства були: лікар, завідуючий залізничною лікарнею Євген Титович Демков, княгині Катерина Олексіївна та Людмила Миколаївни Святополк-Мирські, лікар залізничної лікарні Володимир Костянтинович Шимановський, начальник 21 дільниці служби шляхів Південної залізниці Володимир Миколайович Долінський, священик Петро Семенович Стефанов, земський лікар Мустафій (Митрофан) Федорович Афанас’єв, страховий агент Харківського губернського земства Олексій Антонович Автанділов, лікар 18 дільниці Південної залізниці Лавр Федорович Аксюк, начальник 8 дільниці служби тяги інженер-технолог Гліб Афанасійович Кустерський.[4] Головною метою і завданням діяльності цього товариства було "сприяння поширенню знань у селищах при станції Люботин та заснування середнього навчального закладу для дітей чоловічої та жіночої статі за програмою чоловічих класичних гімназій міністерства народної освіти».[5]

9 грудня 1912 р. у приміщенні Люботинського двокласного училища відбулися установчі загальні збори «Люботинського товариства освіти». На зборах були присутні 112 членів цього товариства.[6]Всього ж членами товариства на 1 січня 1913 р. значилося 193 чол.[7] На зборах було обране правління товариства, до якого ввійшли: княгиня К.О. Святополк-Мирська, завідуючий залізничною лікарнею Є.Т. Демков, страховий агент Харківського губернського земства О.А.Автанділов, земський лікар М.Ф. Афанас’єв, начальник 8 дільниці служби тяги І.К.Смаковський, начальник 21 дільниці служби колії В.М.Долінський, залізничні лікарі Л.Ф.Аксюк, В.К. Шимановський, священик П.С. Стефанов, селянин Іван Іванович Альбощій та вагонний майстер депо Люботин Микола Миколайович Хільченко.[8] Серед кандидатів у члени правління значилися: дружина лікаря Юлія Деомидівна Демкова, князь, помічник начальника 8 дільниці служби тяги Дмитро Федорович Макулов, машиніст депо Люботин Микола Іванович Подольський, дружина рахівника Південної залізниці Марія Валеріївна Гефтель (мешкала в м. Харкові) та дружина директора 1-ої Харківської чоловічої гімназії Софія Ксавер’ївна Порошина (також мешкала в Харкові). До ревізійної комісії товариства були обрані: помічник начальника 21 дільниці служби колії, інженер Володимир Миколайович Козаков, люботинський волосний писар Павло Деомидович Літкевич, місцевий землевласник Сергій Григорович Бобловський, вчитель Люботинського залізничного училища Ніл Васильович Нестеренко, машиніст депо Іван Андрійович Зуйков.[9] Правління товариства обрало головою правління лікаря Є.Т. Демкова, його заступниками — І.К. Саковського та В.М. Долінського, скарбником — В.К. Шимановського, секретарями — Г.А.Кустерського та О.А. Автанділова. Одноголосно почесними членами товариства на установчих зборах було обрано Катерину Олексіївну, Людмилу Миколаївну, Семена Миколайовича та Петра Дмитровича Святополк-Мирських та лікаря Є.Т. Демкова.[10]

Протягом грудня 1912 р. товариством була проведена значна організаційна робота: затверджено статут товариства, оформлено юридичні документи, зібрано внесків від дійсних членів товариства — 995 крб., від чотирьох довічних членів — 400 крб. та пожертвувань на будівництво приміщення гімназії — 212 крб.[11]

Зібравши до осені 1913 р. суму близько 4000 крб., правління «Люботинського товариства освіти» ухвалює рішення про відкриття "середнього навчального закладу для дітей обох полів за програмою чоловічих класичних гімназій Міністерства народной освіти».[12] Цього року почали працювати два підготовчих класи та перший клас гімназії. Розташовувались вони у найманих приміщеннях. Завідуючою гімназії з моменту її заснування до перетворення в семирічку була Інна Леонідівна Анісімова. Із розвитком гімназії збільшувався штат викладачів. У 1915-1916 рр. у гімназії працювали вчитель закону Божого, священик Миколаївської церкви П.С.Стефанов, п’ять викладачів основних предметів: Л.Д.Шустова, О.Я. Колосова, Л.Л.Ушакова, В.М.Мірошник, К.П.Чернишова, В.К.Шимановський (латинська мова), І.В.Вязмітінов (малювання), М.Г. Козак (співи), М.Я. Шагуріна, М.Л. Поготовко, Н.Д.Галаніна.[13]

Своїм існуванням гімназія зобов’язана благодійності членів «Люботинського товариства освіти», вчителів, лікарів, місцевих жителів. Так, викладач малювання та ліплення І.В.Вязмітінов з моменту створення гімназії до 1918 р. викладав ліплення безкоштовно, залишаючи платню у розмірі 40 крб. на місяць на користь «Люботинського товариства освіти».

Лікарем гімназії також безкоштовно працював Р.П.Тичинський, який працював у залізничній лікарні.

Почесна попечительниця гімназії Л.М.Святополк-Мирська виділила для будівництва гімназії земельну ділянку площею 1 дес. 520 кв. саж.[14] та передала для потреб гімназії піаніно, що дало можливість якісно навчати бажаючих дітей музиці та танцям.[15]

На загальних зборах «Люботинського товариства освіти» 15 грудян 1913 р. був розглянутий та схвалений проект будівництва власного приміщення гімназії. Вартість його складала 82000 крб. Проект передбачав поетапне будівництво. Тому збори ухвалили негайно розпочати споруджування приміщення для чотирьох класів на 19000 крб.[16]

15 травня 1914 р. відбувся молебень у зв’язку із закладкою «Люботинським товариством освіти» власного приміщення гімназії. На початок будівництва за допомогою членських внесків, концертів, пожертвувань, платні за навчання «Люботинському товариству освіти» вдалося зібрати 7106 крб.[17]

До нового 1915/1916 навчального року перший етап будівництва гімназії було завершено. Була збудована частина приміщення, яка давала можливість розмістити 7 класів, учительську, квартиру завідуючої, роздягальну та квартиру для службовців. Приміщення було збудоване двоповерховим, з центральним водяним опаленням, мало водопровід. Загальна площа будівлі по фундаменту 86.4 кв. саж., а загальна площа всіх приміщень складала 123,9 кв. саж.[18]

Всього на будівництво приміщення «Люботинське товариство освіти» використало 22381 крб., і всі будівельні роботи були здійснені за два роки.[19]

У ході будівництва приміщення гімназії перед правлінням товариства постійно стояло питання забезпечення розпочатих робіт коштами. Членських внесків членів товариства та пожертвувань на гімназію катастрофічно не вистачало. Правління товариства у 1913 р. звернулося до Валківських повітових земських зборів з проханням надати одноразову допомогу на будівництво, але клопотання було відхилено.[20] Подібне ж клопотання було відхилене і в 1914 р.[21] І лише у 1915 р., коли правління «Люботинського товариства освіти» порушило клопотання про надання одноразової допомоги у розмірі 3000 крб. для покриття боргів товариства у зв’язку з будівництвом власного приміщення, Валківські повітові земські збори на засіданні 29 жовтня 1915 р. ухвалили надати одноразову допомогу у розмірі 500 крб., яка і була внесена до кошторису витрат земства на 1916 р.[22]

У пошуках коштів правління «Люботинського товариства освіти» змушене було звернутися до іншого джерела фінансування проекту — до громадянської благодійності. Для цього влаштовувалися благодійні танцювальні вечори, ставилися спектаклі, влаштовувалися концерти. Перший благодійний концерт та танцювальний вечір було влаштовано 23 листопада 1913 р. у приміщенні двокласного залізничного училища. Цей вечір вдався, і на сторінках губернської преси один із його учасників відмічав: "Художественная часть вечера была проведена певицами, госпожами Холодной и Гулько, а также певцами гг. Макеевым и Токаревым. Две эти певицы и Макеев исполнили ряд арий, романсов и бытовых песен и своим прекрасным исполнением урасили концерт. Большое удовольствие доставил публике своими остроумными рассказами на малороссийском языке г. Перелыгин. После концерта состоялись танцы. Играл свой оркестр, организованный из железнодорожных служащих. Публика была очень довольна и выразила свою искреннюю признательность распорядителю вечера врачу Л.Ф.Аксюку, как и главному организатору».[23] Не менш вдалим був і збір коштів на будівництво гімназії. Всього на вечорі було зібрано 641 крб. 12 коп., а чистого прибутку організатори отримали 493 крб. 75 коп.[24] Такий збір для Люботина в той час був досить великим.

У подальшому подібні вечори та концерти стали традиційними. Так, лише у 1915 р. правління, вчителі та учні гімназії провели два концерти: концерт-спектакль та суто спектакль. Від всіх цих вечорів було зібрано коштів на суму 1313 крб. 06 коп., які були направлені на будівництво власного приміщення.[25]

За клопотанням правління «Люботинського товариства освіти» та почесної попечительниці гімназії Л.М.Святополк-Мирської у 1915 р. Рада Піденної залізниці встановила щорічну допомогу гімназії у розмірі 400 крб.[26]

Але і цих коштів не вистачало. Тому для будівництва приміщення гімназії правління змушене було брати позики. У «Звіті правління Люботинського товариства освіти за 1915 р.» значиться про позики правління: "... закладная И.Л.Анисимовой 5000 р., по ссуде Валковской уездной кассы мелкого кредита — 2000 р., по вексельным обязательствам Д.Б. Шлосберу — 2000 р., по расписке Ф.Д. Низовой — 945 р. 38 коп.; по счетам подрядчиков и поставщиков: А.Г.Ширина 2602 р. 77 коп., Внукова 1359 р., 84 коп., Лифшица — 450 р., артели инженеров — 312 р., Гришина 308 р. 40 коп., Валковской земской управы — 175 р. 72 коп., а всего — 15154 р. 11 коп.».[27]

На момент завершення будівництва власного приміщення гімназії правління «Люботинського товариства освіти» використало на будівництво 7226 крб. 89 коп. власних коштів та мало борги у сумі 15154 крб. 11 коп.

Досить плідною була й організаційна діяльність «Люботинського товариства освіти».

7 червня 1915 р. було затверджено "Положення про Люботинську гімназію».[28] Цей документ затвердив вищим органом управління гімназії педагогічну раду та чітко визначив розміри плати за навчання. Згідно з «Положенням...», головою педагогічної ради було призначено голову правління «Люботинського товариства освіти» В.М. Долінського. Крім нього, до педагогічної ради входили всі педпрацівники гімназії: від «Люботинського товариства освіти» — І.К.Смаковський, М.С. Надєждін, голова батьківської комісії О.А.Автанділов та священик П.С.Стефанов.[29]

Плата за навчання у гімназії визначалася в таких розмірах: у 1-3 класах по 70 крб. за рік з кожного учня; у старшому підготовчому класі — 50 крб., у молодшому підготовчому класі — 40 крб.[30]

Для досягнення кінцевої мети товариства діяли спеціально створені комісії «Люботинського товариства освіти»: будівельна, проектна, господарча, батьківська та ревізійна.

Проектна комісія була створена за пропозицією основного автора проекта гімназії, інженера В.М.Долінського, із всіх членів товариства, які бажали брати участь в обговоренні проекту побудови приміщення гімназії. На засіданнях комісії обговорювався проект будівництва та його окремі деталі з метою відповідності останнього потребам та завданням гімназії та побажанням товариства.

Будівельна комісія безпосередньо займалася питаннями будівництва приміщення гімназії та влаштуванням всього необхідного для нормального навчального процесу. Постійними членами комісії були В.М. Долінський, княгиня Л.М. Святополк-Мирська, П.М. Кабанцов, Є.І. Михайлов, А.Г.Шарін, П.С. Стефанов, І.А. Боровицький, представник від товариства О.А.Автанділов. Членами-співробітниками комісії були Р.П. Тичинський, Д.Б. Шлосберг, І.К. Смаковський, М.Ф.Афанась’єв. Головою комісії був П.С.Стефанов, секретарем — Є.І.Михайлов. Виконавцем робіт постійно працював В.М.Долінський.[31]

Господарча комісія була створена на підставі «Положення про Люботинську гімназію». До її складу ввійшли завідуюча гімназією І.Л.Анісімова, член правління Є.І. Михайлов, члени «Люботинського товариства освіти» О.І. Афанас’єва, А.Г. Шарін, князь С.М. Ерістов, член педагогічної ради гімназії П.С. Стефанов. Головою комісії було обрано П.С. Стефанова, секретарем — Є.І. Михайлова.[32] Комісія вирішувала питання поточного ремонту приміщень гімназії, завезення палива, наймання та утримування кочегарів, влаштування для дітей у гімназії гарячих сніданків, придбання парт та іншого інвентаря, необхідного гімназії.

Батьківська комісія складалася із батьків, опікунів та вихователів дітей, які навчалися у гімназії і які були членами «Люботинського товариства освіти». Головою комісії був О.А.Автанділов, його заступником — І.А.Козирєв.[33] Представниками від класів у батьківській комісії були Кабанцов, Рева, Сільванська, Босенко, Козирєв, Автанділов, Афанас’єва, Сільванський. Комісія активно співпрацювала з педагогічною радою гімназії. Серед питань, що вирішувала комісія, були вирішення питань відвідування учнями церкви, про визначення часу обов’язкового перебування учнів на свіжому повітрі, організація відвідування учнями кінематографа. Влаштовувала благодійні буфети на вечорах, що проводилися гімназією. За ініціативою комісії для потреб гімназії у 1915 р. було придбано кінематографічний апарат.

На підставі п.39 статуту «Люботинського товариства освіти» на загальних зборах 28 червня 1915 р. у зв’язку із закінченням строку повноважень ревізійна комісія була обрана у новому складі: Д.Є. Здор, І.А.Зуйков, О.М. Рева, Л.Ф. Аксюк, М.І. Подольський; кандидатами — І.А.Боровицький, Е. А. Анцуль, М.А. Анісімов. Головою ревізійної комісії було обрано Л.Ф.Аксюка, його заступником І.А.Зуйкова.[34] Головне завдання комісії полягало у контролі за використанням коштів товариства та облік майна товариства. На цих же зборах було обрано і новий склад правління «Люботинського товариства освіти».

2 липня 1915 р. на своєму першому засіданні у новому складі правління «Люботинського товариства освіти» головою правління обрало начальника 21 дільниці служби колії Південної залізниці Долінського Володимира Миколайовича, його заступниками — інженера, начальника 8 дільниці служби тяги, Івана Костянтиновича Смаковського та настоятеля Миколо-Олександрівської церкви ст. Люботин священика Петра Стефанова; скарбником — провізора та власника аптеки ст. Люботин Олександра Мойсейовича Левітаса; секретарями — міщанина, секретаря контори начальника 21 дільниці служби колії Доміана Максимовича Стеценко та міщанина, дорожного майстра 21 дільниці служби колії Петра Михайловича Кабанцова. Членами правління були відставний поручик, завідуючий матеріальним складом ст. Люботин Микола Сергійович Надєждін, вчитель гімназії Любов Дмитрівна Шустова, земський лікар Митрофан Федорович Афанас’єв, інженер, директор-розпорядник Харківського акціонерного товариства «Нова Баварія» Федір Карлович Гершгеймер, селянин, машиніст депо Григорій Павлович Шмат, селянин, машиніст депо Гаврило Андріанович Бондарєв.[35]

25 травня 1916 р. розпочало свою діяльність «Попечительсво про учнів Люботинського товариства освіти». Згідно зі статутом попечительства, затвердженого 28 березня 1916 р., "цель попечительства состоит в заботе о нуждах учащихся гимназии для детей обоего пола, содержимой Люботинским обществом просвещения. Сообразно с этой целью Попечительство:

• а) вносит за нуждающихся всю или часть платы за учение,
• б) доставляет им бесплатно или по удешевленной цене книги и учебные пособия,
• в) доставляет им одежду, пищу, квартиры и медецинскую помощь и т.п.,
• г) назначает им в исключительных случаях денежные пособия,
• д) доставляет им возможность принимать участие в образовательных прогулках и путешествиях с разрешения учебного начальства,
• е) строить и содержать для них общежития,
• ж) организует для них летние колонии или доставляет им возможность поступления в такие колонии, состоящие при других учреждениях или обществах,
• з) за удовлетворением всех нужд недостаточных учащихся Попечительство изыскивает средства для содержания помещения для учебного заведения и для постройки здания для него».[36]

До правління «Попечительства про учнів Люботинського товариства освіти» входили: князь Сергій Михайлович Ерістов (голова), Іван Миколайович Ушаков (заступник голови), вчитель Люботинського двокласного залізничного училища Карп Григорович Решетніков (секретар), письмоводитель 21 дільниці служби колії Доміан Максимович Стеценко (помічник секретаря), дружина лікаря Ольга Юліївна Афанас’єва; Петро Григорович Тимошенко, завідуюча гімназією І.Л. Анісімова, вчитель гімназії Ольга Яківна Колосова (скарбник), лікар Рамуальд Петрович Тичинський, вчитель Любов Дмитрівна Шустова.[37]

Завдяки діяльності попечительства, звільнялися від плати за навчання діти, батьки яких були призвані на війну, Люботинським кредитним товариством для дітей найбідніших селян була встановлена одна стипендія. Але повністю розвернути свою діяльність згідно статуту попечительству не вдолося у зв’язку з подіями 1917 р.

У 1915 р. в гімназії вже працювали молодші та старші відділення підготовчих класів, 1,2 та 3 класи. Всіх учнів було 133, які розподілялися по класах так:

У гімназії навчалося 53 дівчинки.[38] Останні класи, з 4 по 8, не були заповнені, бо гімназія ще не встигла сформуватися.

За соціальним станом учні розподілялися так: дітей дворян було 8 чол., дітей осіб духовного звання — 2 чол., (це 7,5% від загальної кількості учнів), дітей міщан, селян та козаків — 121 чол. (92,5%).[39] Як бачимо, учні гімназії в основному походили з малозабезпечених сімей, тому підняти плату за навчання правління не могло. Близько 50% всіх дітей були із селянських родин.[40] Саме такий соціальний склад учнів змусив загальні збори членів «Люботинського товариства освіти» 7 червня 1915 р. порушити клопотання про створення попечительства для учнів.

Цінну інформацію про організацію навчально-виховного процесу в гімназії знаходимо у «Звіті правління Люботинського товариства освіти за 1915 р.». Учителем природознавства та географії постійно покласно організовувалися екскурсії в найближчі околиці Люботина. З 1915 р. традиційною стала у кінці навчального року екскурсія всіх учнів гімназії до гиївського парку Святополк-Мирських.

На Різдво постійно влаштовувалися вистави для дітей. У 1915 р. у такій виставі було задіяно 38 маленьких артистів.[41]

У жовтні 1915р. було влаштовано свято деревонасадження. Після літературного ранку, на якому учні читали прозові твори та вірші про життя, красу та користь рослин, було здійснено молебень з окропленням саджанців, і учні посадили їх у алеях садиби гімназії.[42]

З 1915 р., коли у маєтку Святополк-Мирських було влаштовано госпіталь для поранених, учні гімназії були досить частими гостями у госпіталі. Вони виступали з концертами, читали вірші воїнам і завжди були бажаними гостями. Декілька разів почесна попечительниця гімназії Л.М. Святополк-Мирська влаштовувала для дітей поїздки до госпіталю на санях.