Олександр Юхимович Корж, хоч і народився в Огільцях, причетний до літературно-мистецького життя Люботина. У 1913 році - учень церковнопарафіяльної школи в Огільцях. "Золотий гомін” весни національного відродження 1917 року надихнув клас, у якому навчався Олександр і його старший брат Юрій, восени вирушити на фронт. Бажання їхнє задовольнили і відправили всіх у старшинську школу в Херсон. Коли про це дізнався батько, залізничний кондуктор, то з метричними посвідченнями в руках домігся відвернути дітей од війська як неповнолітніх. Цей епізод біографії привела недаремно : він свідчить про той дух національного лицарства, що віки сяє і адресою якому є Люботин – золотий не лише ставками! Закінчивши школу, Олександр з 1920 року навчається в Люботинському вищому початковому залізничному училищі. В 1921 році дебютував поезією "Степ”, надрукованій у журналі "Шлях мистецтва” за 1921 рік. Коли він виступав на літературно-вокальному концерті в паровозо-вагонних майстернях депо Люботин з власним революційним сонетом, його талант високо оцінив присутній тут маститий на той час критик Харкова Володимир Коряк. В.Коряк ввів юнака в літературне життя Харкова.. Олександр Корж працює в Літературному комітеті, з 1923 року навчається на педагогічних курсах інституту імені Г.С.Сковороди, друкується в журналах: "Шлях мистецтва”, "Всесвіт”, "Червоний шлях”, "Зоря”, газетах: "Вісті”, "Соціалістична Харківщина”, альманахах: "Жовтень”, "Гарт”. У журналі "Всесвіт” працює літературним редактором у 1925 –1928 роках.. У 1926 році видає свою першу і єдину збірку поезій ”Борть” 1923 – 1925 роки – член літературної організації "Гарт”, 1927 –1930 роки - член літературної організації "Нова генерація”, 1928 –1930 роки працює літ працівником газети "Радянське село”. У передвоєнні роки пише поеми "Чуччині колеса”, "Перевесник Жовтня”, "Покинута вілла”, "Колгосп”, оповідання "Із степу”, "Степова доля”, "Флюгер” з яскравими футуристичними тенденціями. Після ліквідації часопису Семенка відходить від літературного життя Харкова, усамітнюється в хаті батьків-селян, що і врятувало від арешту й Соловків. У 1940 році в Харкові в журналі "Літературний журнал” опублікував поему "Пушкін”, яку сам проілюстрував, листується з письменниками До нього приїздять з Харкова поети й письменники Кость Гордієнко, Василь Олешко, двоюрідний брат поет і художник І. Бондаренко, Дмитро Косарик тощо. Хата була своєрідним літературним салоном однодумців-митців. Його поезія формувалася під впливом символізму, футуризму, але тяжіла до фольклору і неокласицизму. Творам характерні ліричність відчуття, філософічність, жанрова різноманітність (терцини, сонет, октава), образна своєрідність, що йде від переосмислення фольклору. Стихія природи подана в єдності з людською душею. Критики нещадно відгукувалися про його подальші твори, мотивуючи тим, що твори не відбивають реального життя. Посудіть самі, прочитавши уривок зі "Степової долі”:

Зболене серце поета таврувало негаразди комуністичного ладу, а критики засуджували філософськи заглиблену і виважену поезію Окремою є тема голодомору. У 1932 –1933 роках він жив у Огульцях і бачив усі страхіття голодомору. В цей час він пише "Степову долю”, яка розвінчує соціалістичний лад, викриває фальш і виразки. Під час війни 1941 – 1945 років О.Корж був на окупованій території. У перші дні війни в газеті "Більшовик Валківщини” надрукований його вірш, спрямований проти загарбників і Гітлера. Тільки німці увійшли в село, хтось із односельців його видав. Хворий поет, заарештований гестапо, боячись відправлення до концтабору, погоджується співробітничати з газетою "Нова Україна”, що видавала окупаційна влада. У газеті Олександр Юхимович друкує свій антисталінський вірш "Зимовий псалом” і оповідання "Дід Пармен”. Він розумів, що радянська влада йому цього не пробачить. Тому, не бажаючи потрапити до рук НКВС, виїхав до Львова у 1943 році влітку. Майже весь архів залишив на схов у сусіда в Огільцях. Сусід, боячись репресій, все залишене Олександром Коржем і написане ним за 20–30 роки 20 століття , знищив. У Львові О.Корж жив до 1948 року, працював у Спілці художників (член спілки художників з 1944 року, у 1944 –1945 роках –секретар Львівського відділення). З 1948 року жив у селі Таврове на Білгородської області. В 1950 році заарештований, засуджений на 25 років, висланий до Сибіру, Уралу за публікацію в 1942 році в газеті "Нова Україна” антирадянського вірша "Зимовий псалом”, звільнений за амністією в 1956 році. З 1956 року і до смерті жив у селі Таврове. Талановитим О.Ю.Корж був гравером, особливо захоплювався темами творів О.Пушкіна. Після 1956 року архів О.Коржа формується в Таврове. Тут він створив нові поезії, другу редакцію поеми "Пушкін”, нові поеми, спогади. Збереглися листи до нього. В.Півтора дні, І.Лисенка, багато відбитків дереворитів і пейзажів, пушкінські ілюстрації. Ось уривок з листа О.Ю.Коржа до І.Лисенка від 27 жовтня 1971 року:” Вельмишановний Іван …а спогади про Йогансена я все ж таки витяг на світ Божий. Короткі, може, зате правдиві, чесні, без вигадки і анекдотів, тому, гадаю, дечого варті. Адже я подаю такі факти, що нікому, крім мене, невідомі. У мене між іншим зародилась така думка: а що якби ті "Зустрічі з Йогансеном” запропонувати "Літературній Україні”? Може, щось перепало б з гонорару для підтримки мого жалюгідного існування, по-друге, - і тобі було б легше протягнути їх у свій збірник Шо ти на це скажеш? Дещо за витяг ( уривок) з півторадрацької статті: прикро не те, що моє ім’я попало в шеренгу маловідомих, а те, що автор порушив істину: як поет я формувався не в "периферійних газетах”, а в журналі "Шлях мистецтва”, альманасі "Жовтень”, "Вісті ВУЦВК”, де таких імен нема, а є Еллан, Семенко, Сосюра, Доленго, Коцюба, Мамонтов, Хвильовий, Йогансен, Алешко, Шпол, Лебединець, Микола Куліш. Хто, хто, а літературознавець і дослідник літературного життя перших років повинен знати” Після смерті архів залишився в Таврове, частина – у сина Юрія Коржа в Харкові, частина – у Івана Лисенка в Києві, дещо – в інституті літератури імені Тараса Шевченка.

	Місто Люботин	Пт, 26.04.2024, 00:23
	Каталог статей	Вітаю Вас Гість \| RSS

Що діялось? Бур’ян, кору, солому

Місив слізьми многостраждальний люд